Інспекторка Служби освітньої безпеки поліції Буковини розповіла, як повернула свою дитину з окупації
Зараз Аліна Іванущак – інспекторка сектору служби освітньої безпеки ГУНП в Чернівецькій області. Вона працює з дітьми, веде профілактичні заняття, підтримує і наставляє школярів. Та за цим нині мирним життям — непроста її історія війни, яка почалася ще у 2014 році. Аліна розповіла кориспондентці "МБ" про те, як вдалося повернути донечку з окупації, змінити роботу та почати нове життя.
Аліна родом із Луганщини. Служила в прикордонній службі, пережила бойові дії, відступи та втрату дому. У 2022 році опинилася далеко від рідного села, яке окупанти захопили з перших днів війни. Там залишилися не тільки її батьки, а й маленька донечка Мирослава. Сім місяців дитина жила під окупацією…
"Окупанти ходили селом і шукали мене"
– Донька народилася 2014 року. Після пологів у мене були ускладнення, і дитину забрали в реанімацію в Луганськ. Я залишилася там із нею, і саме тоді розпочалися бойові дії… Дитина була 21 день у реанімації, і всі ці дні ми жили під вибухами. Потім нам сказали, що можуть зруйнувати міст між Луганськом і Старобільськом. То ж мій тато приїхав за нами і забрав. Дорогою назустріч нам уже рухалися російські війська. Нас зупинили, перевіряли авто. Я тримала дитину на руках і просилася, що пропустили. Ніколи не забуду сльози батька, який благав їх, щоб нас відпустили. Так ми повернулися додому, – згадує Аліна.
Пізніше Аліна Іванущак підписала контракт у Державній прикордонній службі та стала прикордонницею. Далі 2022 рік – і знову війна…
– Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, я служила в Лисичанську. Моя дитина й батьки жили в селі за 100 кілометрів від міста. Я одразу подзвонила мамі, попросила зібрати речі й сховатися. Та за кілька годин село вже було окуповане, зв’язок зник… Я хотіла все кинути і повернутися додому, але розуміла, що не можу, бо я військова: для мене це дорога в один кінець. Командування віддало наказ відступати. Згодом з’явився зв’язок. Мама повідомила, що російські військові ходили селом і шукали мене. Дитина прожила сім місяців в окупації, – не стримуючи сліз розповідає поліцейська.
"Це було найбільше щастя"
Усі ці сім місяців Аліна шукала можливість повернути дочку з окупації. Каже, що її опорою був чоловік Дмитро. З ним, теж прикордонником, вона познайомилася на Буковині під час служби.
– Евакуація з окупації є вкрай небезпечною. Евакуаційні колони обстрілювали, і я дуже за це хвилювалася. Та Дмитро переконав мене, що це потрібно зробити. Так ми вийшли на людей, які допомогли повернути мою Мирославу. Мама довезла дитину до визначеного місця. Далі моя донечка йшла сама через перехід. Я чекала на неї з іншого боку. І саме в той момент почався обстріл… Я тоді думала, що збожеволію. Та сталося диво! Моя Мирослава повернулася до мене! Я пам’ятаю: під’їжджає авто, відчиняються двері – і донька вибігає з криком: "Мамо!". Це було найбільше щастя, – розповідає Аліна.
Після того як Аліна повернула донечку, вона звільнилася з прикордонної служби. Далі пройшла навчання і стала інспектором служби освітньої безпеки ГУ НП у Чернівецькій області. Зараз працює зі школярами в селі Чудей: стежить за дисципліною, дає поради школярам.
– Проводимо інтерактивні заняття, бесіди. Дуже часто говоримо про булінг, пояснюємо, що це таке. З меншими дітьми вивчаємо правила дорожнього руху. Тепер уже самі розповідають, як правильно переходити дорогу, як їхати на велосипеді чи самокаті. Їм це цікаво.Є діти, які тримають дистанцію, бо бачать у мені саме поліцейську – трохи бояться. А є такі, що можуть постукати, зайти в кабінет, запитати, як у мене справи, просто поговорити. Випускники дуже часто до мене заходять. Багато з них не хотіло йти вчитися, планували виїжджати за кордон. Та я говорила, пояснювала, що їм треба отримати освіту, мати диплом. Зараз вони приходять і дякують, кажуть, що обдумали все і будуть вступати. Так само і менші діти: я виходжу у двір, а вони біжать до мене, обіймають. Це приємно і дає силу працювати далі, – каже Аліна Іванущак.
Аліна тримає донечку за руку, а її обіймає чоловік. Жінка каже, що зараз відчуває спокій і безпеку. Це історія про вибір, страх і відповідальність. Про материнство під час війни. І про те, як навіть у найтемніші моменти знаходяться сили боротися — за службу, за дитину і за майбутнє.
Довідка
Служба освітньої безпеки — спеціалізований підрозділ Національної поліції України, офіцери якого працюють у школах. Вони забезпечують правопорядок, запобігають булінгу, проводять профілактичні заняття. Професійне свято інспектори СОБ відзначають сьогодні, першого квітня.
Редактор: Анна Семьонова
