Медіа про нас: «Головне — вірити в себе». Історія 25-річного розвідника Дениса Стратійчука

Він зазнав важких поранень на фронті, втратив руку, переніс більш як десять операцій, а тепер працює в поліції.Детальніше у матеріалі журналістки газети «Експрес» Лариси Пецух.

Денис Стратійчук народився й виріс у селі Круглик, що на Буковині. Після школи вивчився на водія-механіка. У 18 років вирішив здійснити свою мрію — підписати контракт і стати військовим.

“Але для служби за контрактом, зважаючи на мій вік, потрібен був дозвіл одного з батьків. Тато ж навідріз відмовився його давати, — згадує Денис. — Та це мене не спинило — подався до Кам’янець-Подільського центру розмінування, пройшов співбесіду, курс молодого бійця й навчання на сапера”. З 2019- го юнак служив у військовій частині, згодом перевівся до 8-го батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”. Став стрільцем розвідувального взводу, навчився кермувати броньованою машиною. “Взимку 2021 року виїхали в зону бойових дій на Донеччину, — розповідає далі старший солдат Стратійчук. — Батальйон зайняв позиції біля Горлівки, де ми тримали оборону протягом восьми місяців, вели спостереження й розвідку, коригували нашу артилерію”.

...На світанку 24 лютого 2022-го Денис та його побратими вирушили на Київщину, брали участь в обороні столиці й області, звільненні населених пунктів. Навесні долучились до наступальних дій на Харківщині. “Потім наш батальйон перекинули на південні околиці Лисичанська, — каже співрозмовник. — Ворог активно застосовував авіацію та артилерію, намагаючись взяти нас у кліщі. Довелося відходити, щоб не опинитись в оточенні”. Після відновлення бійці повернулись на Бахмутський напрямок, де тримали оборону. 

“Якось із братом не було зв’язку близько тижня, батько пішов до поліції, написав заяву про його зникнення, здав зразок ДНК, — ділиться старша сестра воїна Діана. — А невдовзі з полегшенням повідомив — Денис озвався”. 

Тоді розвідники прикривали саперів, які в сірій зоні заміновували підходи до наших позицій. “20 серпня 2022 року близько другої ночі противник нас засік. За кілька метрів від мене вибухнула 120-та міна, я знепритомнів”, — згадує воїн. Осколками йому пошматувало ліву руку, вирвало частину стегнової кістки й вивернуло ліву ногу на 180 градусів, перебило тазові кістки. Денис зазнав і сильного забою грудної клітки, уламки пробили каску й ушкодили голову... 

У медзакладі Краматорська воїну ампутували ліву руку, влили кілька літрів крові, встановили апарати зовнішньої фіксації на тазові кістки й ногу. До тями Денис повернувся 22 серпня у дніпровській лікарні. “Спершу зрозумів, що не можу сісти й ходити (через апарати зовнішньої фіксації), тоді побачив, що немає руки до ліктя. Це було максимально важко прийняти, — каже солдат. — Постійно діймав біль, тож мені кололи сильнодійні препарати. З чужого телефона подзвонив земляку й попросив передати татові, що я живий”. 

Батько одразу ж приїхав до рівненської лікарні, куди перевели воїна. Відтоді був увесь час поряд, допомагав, підтримував. З-за кордону примчала й сестра Діана: “Я була шокована, побачивши брата таким виснаженим, схудлим і розгубленим. Щоб не виказувати своїх емоцій, стала жартувати, мовляв, малий, ми знову маємо за тебе переживати. А коли вийшла з палати, то розплакалась”. 

Лікарі раз по раз оперували бійця — діставали з тіла осколки, зашивали рани на лівій нозі, робили пересадку шкіри на ліву руку. Встановили титановий імплант у ліву стегнову кістку, але через інфекцію лікування й загоєння були доволі тривалими. Згодом Денис почав ходити за допомогою милиці. Загалом він переніс більш як десять операцій. У США воїнові виготовили біонічну руку. Але каже, що вона виявилась нефункціональною, тому не користується протезом. 

Рішенням ВЛК Денисові Стратійчуку призначили другу групу інвалідності, його визнали обмежено придатним. Тож спершу служив у своїй частині, а згодом його перевели в РТЦК. Навесні 2024 року вийшла постанова про те, що особи з інвалідністю та після ампутацій мають право на звільнення зі служби. Денис повернувся додому.

А тоді навалилася глибока й тривала депресія. “Все моє свідоме життя було пов’язане з військовою службою. Я горів цією справою! А після звільнення з армії відчував повну втрату сенсів, не знав, як далі жити... Та зрештою зрозумів, що це може закінчитись трагічно й треба щось змінювати. Тому пройшов лікування”, — розповідає співрозмовник. 

Минулого літа під час обстеження медики виявили осколки в голові Дениса (один застряг біля стовбура головного мозку — ділянки, що регулює дихання, серцебиття, сон, свідомість). Їх вирішили не вилучати, бо наслідки втручання могли бути вкрай небезпечними. “У мене погіршилася пам’ять — забуваю деякі періоди з життя. Бувають сильні перепади настрою, — ділиться 25-річний Денис Стратійчук. — Зрештою зрозумів: треба рухатись далі, тож звернувся до центру зайнятості, пройшов співбесіду в поліції. Із минулого вересня працюю оператором гарячої лінії 102. Це непроста робота, адже щодня треба приймати багато дзвінків, знаходити підхід до людей”. 

Крім того, у тренінговому центрі поліції Чернівецької області ветеран проводить навчання з мінно-вибухової справи. А ще розповідає старшокласникам і першокурсникам вишів про поводження зі зброєю і про те, як надавати першу допомогу.

“Денису важливо відчувати себе потрібним. Тож усі ці зміни й події повернули братові віру в себе”, — твердить сестра Діана.