МЕДІА ПРО НАС: поліцейський із Буковини пройшов АТО, повномасштабну війну — і тепер навчає інших

Напередодні Дня Національної поліції BUK media поспілкувалося з Леонідом Савіним — поліцейським, який обрав цю професію з дитинства, пройшов війну і тепер передає свій бойовий досвід наступникам.

Леоніду Савіну — 32 роки, і більшу частину свідомого життя він провів у формі. Спочатку — Національна гвардія України, потім, з 2020 року, — Національна поліція. Але ще до того, як він вперше пішов служити, вибір був зроблений — десь там, у дитинстві, коли хлопець зрозумів, чого хоче від життя.

— З дитинства мріяв стати поліцейським. Тому що перш за все хотів допомагати людям. Коли комусь погано — хто приходить першим? Поліцейський, — каже Леонід.

Але шлях до омріяної професії виявився куди складнішим, ніж може здатися. З початком АТО у 2014 році Савін тричі виїжджав на ротацію на схід країни. Найбільше в пам'яті залишилися два місця — селище Кримське на Луганщині та Широкине на Донеччині. Назви, які для більшості — просто географія. Для тих, хто там був, — зовсім інша історія.

— У Кримському ми неодноразово потрапляли під обстріли. Ворог атакував постійно, — згадує він і робить паузу. — Там був поранений мій побратим Віктор Грушовський, а Віктор Редькін загинув. Я був поряд — ми стояли на одній позиції.

Президентська нагорода "За оборону України" — мабуть, найкраще свідчення того, яким був цей шлях.

Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, Савін, як і тисячі його колег, не чекав команди — був готовий. Поліція одразу зосередилася на протидії диверсійно-розвідувальним групам, охороні порядку в умовах війни. А невдовзі він вирушив у складі зведеного загону на Харківщину — у селище Борова. Два з половиною місяці серед людей із різними настроями, різним ставленням — і до України, і до поліції.

— Люди були різні. Одні раді були бачити нас, інші — налаштовані проти. Особливо до поліції ставлення було неоднозначним, — зізнається він.

Два з половиною місяці в Боровій показали йому різне — і людську вдячність, і відкриту ворожість. Але найбільше вразило інше.

— На початку повномасштабного вторгнення українці згуртувалися. Але, на жаль, у деяких коротка пам'ять. Забувають, що війна триває, що поліція теж воює і у нас є втрати.

Фронтовий досвід не лишився лише спогадом — сьогодні Леонід Савін служить інспектором Тренінгового центру і навчає молодих поліцейських. Бо хто, як не людина, яка сама пройшла через це, найкраще знає, чому вчити і як.

Навчання інших — не тягар, а продовження того, за що він воював.

Після змін, виїздів і постійної відповідальності за чужі життя особливо гостро відчуваєш, що тобі самому потрібне. Леонід каже просто: рідні, друзі, тиша. Той, хто хоч раз чув, як поруч свистить куля, вже ніколи не сприймає звичайний вечір удома як щось саме собою зрозуміле.

Коли питаємо про мрії — на мить замовкає.

— Найбільша мрія зараз одна — перемога. А після неї вже буду думати про інші, — каже він і посміхається.

Наприкінці розмови питаємо ще — чи не похитнувся той дитячий вибір після всього, що довелося пережити? Відповідь приходить миттєво.

— Ні дня не шкодував.

Таких, як Леонід Савін, в українській поліції чимало — людей, які обрали цю професію не заради кар'єри, а за покликанням і залишаються вірними їй навіть у найважчі часи.

Нагадуємо, День Національної поліції України відзначається щороку 4 липня. Поліцейські Чернівецької області несуть службу в умовах воєнного часу — і чимало з них роблять це не в тилу, а безпосередньо на лінії вогню.

Журналіст: Ольга Лучек