МЕДІА ПРО НАС: "Робиш — не бійся": буковинський поліцейський знешкоджує смерть, яку лишив ворог

У День захисників і захисниць BUK media поговорило з Дмитром Костіговасом — вибухотехніком поліції з Буковини. Він знешкоджує ворожі міни на деокупованих територіях і певен: цієї роботи стане ще не одному поколінню

Фото Дмитра Костіговаса

Забарикадована хата: вікна закладені мішками з піском, двері підперті шафами, а всередині — нічого не видно. Найважче тут навіть не зайти, а зрозуміти, як безпечно підступитися, адже за будь-якими дверима може чекати вибухівка. Такі пастки залишали по собі окупанти. Розміновувати їх — щоденна робота Дмитра Костіговаса, старшого інспектора Управління вибухотехнічної служби ГУНП у Чернівецькій області. До Дня захисників і захисниць старший лейтенант поліції розповів BUK media, як це — жити поруч зі смертю, яку лишив ворог.

Як усе почалося

На службу Дмитро прийшов 2022 року — свідомо, щоб захищати країну. Був рік навчання: теорія, практика, досвід. А 2023-го, після підготовки в Житомирі, його атестували як поліцейського — і почалася робота у вибухотехнічній службі, а разом із нею й ротації на деокуповані території.

Перша ротація — Херсонщина

"Ми очищали приватні домоволодіння від вибухонебезпечних предметів. Там усе було під окупацією, і ця робота була необхідна", — згадує вибухотехнік. Небезпека чаїлася всюди: нерозірвані снаряди, покинуті боєприпаси, некеровані ракети — частину з них знаходили просто в будинках, де мешкали окупанти.

Одна з таких хат запам'яталася найдужче. "Окопи ворог копав просто з будинків. Зайти туди було доволі проблематично", — розповідає Дмитро. Спершу, каже, треба з холодним розумом усе обміркувати: як правильно підступитися, оглянути й знешкодити.

Правила, що рятують життя

Головне в цій роботі — спокій. "Потрібно завжди зберігати холодний розум, налаштовуватися, постійно вчитися, вчитися, вчитися — і бути впевненим у собі", — перелічує Дмитро. Поруч завжди напарник: "Я знав, що поруч колега, який у разі чого допоможе, підкаже. Якщо я в чомусь сумніваюся — маю з ким порадитися".

А ще є золоте правило, яке він повторює, наче заповідь: "Робиш — не бійся. Якщо боїшся — не роби".

Випалена земля

Найважче було не працювати, а бачити, що ворог зробив із людськими домівками. "Був шок. Випалена земля, зруйновані будівлі. Усе побачене вкарбовується в пам'ять назавжди — цього вже не забудеш", — зізнається він. А місцеві зустрічали рятувальників зі сльозами вдячності. За словами Дмитра, люди говорили: "Ви, хлопчики, нам допомагаєте, таку небезпечну роботу робите", — і ставилися дуже добре.

Харківщина, де "було все"

Потім була Харківщина — ще більш насичена боєприпасами. "Навіть не знаю, як описати. Там було все — усі боєприпаси, які лише є в книгах", — каже вибухотехнік. Та попри небезпеку він жодного разу не пошкодував про свій вибір, хоча й знає, як хвилюються за нього рідні.

І хоч би де доводилося працювати, підхід у нього незмінний. Перед кожним виходом, зізнається Дмитро, головне — пам'ятати, що маєш робити, і не піддаватися паніці. "Треба бути спокійним, зосередженим і холодним".

Робота на покоління вперед

Найтривожніше — що ця біда надовго. "Ворог так усе замінував, що, напевно, і мої діти колись матимуть що робити. Може, і діти моїх дітей", — говорить він. Найбільше забруднені території, які досі під окупацією. Дмитро нагадує: в Україні й нині знаходять снаряди ще з Першої світової. "На сході, на півдні ці ворожі пастки шукатимуть іще багато-багато років".

Опора в такій роботі — побратими. "З колегами ми як сім'я. Наше життя залежить одне від одного, ми прикриваємо один одному спину. Довіра до напарника максимальна — а як інакше?"

Сьогодні, у День захисників і захисниць, Дмитро Костіговас знову на службі. Там, де щодня повертає людям головне право — просто жити на своїй землі, не боячись зробити крок.

Журналіст Ольга Лучек