Професійний військовий льотчик – один з відважних героїв, хто навесні 2022 року літав в оточений ворогом Маріуполь та рятував поранених захисників. Зараз командир поліцейського гелікоптера займається медичною евакуацією, транспортує бійців до медзакладів, екстрено доставляє донорські органи. За заслуги перед Україною Євгеній Грушецький відзначений орденами Богдана Хмельницького II та III ступенів.
Понад 25 років Євгеній служив в авіації Збройних сил України. За рік до війни перейшов у Центр авіаційного забезпечення Нацполіції. Він пройшов навчання за кордоном і з Мі-8 пересів на новий сучасний вертоліт.
«Наша «пташка» - 145-й Єврокоптер. Новенький, гарненький, 2022 року випуску. Керувати комфортніше, ніж стареньким Мі-8. Він «ніжніший», він такий як кішечка, а Мі-8 – це «коняка» - сів, запряг, навантажив дрова і поїхав…», - жартує Євгеній.
Про свої бойові чи евакуаційні вильоти Євгеній Грушецький може розповідати годинами. Зізнається, що до війни літали високо, зараз – на гранично низькій висоті:
«Літаємо низенько, щоб не заважати працювати нашому ППО біля лінії фронту. На початку широкомасштабної війни літали практично по землі, бо не було зрозуміло хто де – де свої, де вороги. Чим менше тебе бачать, тим менше шансів, що тебе уразять».
Пілот каже, що не забобонний, але перед бойовими вильотами була традиція:
«Підходжу до вертольоту, «чухаю» його під «мордочкою», поговорив із ним і полетів. Вони відчувають як ми до них ставимося. Це такий собі шлюб. Жінки навіть ображаються, що їхні чоловіки-пілоти так приязно ставляться до своїх залізяк».
До війни його екіпаж працював більше як повітряна «швидка». Це були поліцейські місії, медевакуація у співпраці з Міністерством охорони здоров’я. Напрямки різні - переважно Львівська та Київська області.
«В авіації завжди все екстрено, я ніколи не возив пасажирів у білій сорочечці, так що не звикати. Телефонний дзвінок, через 10 хвилин у нас лижі відриваються від землі й ми погнали когось рятувати. Ми транспортували донорські органи для пересадки, також були різні критичні випадки - потерпілі в ДПТ, важкотравмовані. Зараз для мене найважче - бачити покалічених хлопців з ампутованими кінцівками, яких евакуюємо. Стараєшся летіти плавно, щоб не нашкодити чи не завдати їм ще більших страждань», - розповідає пілот.
Транспортувати бійців доводиться різних, зазвичай перевозять поранених, коли лікарі стабілізували їхній стан. Євгеній каже, робота в екстреному режимі для нього звична робота, максимум за один день особисто робив три рейси.
«Ми можемо взяти одного лежачого хворого або декілька сидячих. Наші вертольоти дуже якісно оснащені в медичному плані. Є кисень, дефібрилятор та ще купа всього, не в будь-якій «швидкій» це все є. До того ж ми значно швидші ніж автомобіль. Тож завдяки нам багатьох людей врятували. Це дуже класні відчуття, коли розумієш, що сьогодні врятував чиєсь життя. Відчуваєш, що недарма прожив свій день», - додає Євгеній.
Пригадує, як віз серце з Рівного для дівчинки у Львів. Транспортували донорський орган у супроводі хірурга дуже швидко, відчували особисту гіпервідповідальність, адже було всього дві години часу. На щастя, поліцейські встигли.
З початком повномасштабного вторгнення росії Євгенію Грушецькому вкотре довелося прийняти для себе важливе рішення - повернутися у Збройні сили. Каже, що відчував необхідність і свій обов’язок перед країною, адже розумів, повинен робити те, що добре вміє.
«Коли я повернувся в армію дружина запитала, коли я вже налітаюся. Батьки теж не дуже раділи, вони хотіли, щоб я був бухгалтером, але так вийшло, що я не бухгалтер», - посміхається пілот.
У березні 2022 року Євгеній Грушецький отримав складне бойове завдання та здійснив ризикований політ на Мі-24 в окупований Маріуполь:
«Коли отримали задачу ми були впевнені, що це політ в один кінець. Нам задачу поставили десь о 12-й ночі й до 4-ї ми сиділи та планували, бо якби не планували, то напевно б зараз не розмовляли. Не було часу на емоції та лірику. Ми розробили маршрут і думали, як будемо діяти. Це стандартна процедура перед будь-яким польотом - екіпаж має готуватися до нештатних ситуацій у першу чергу».
Хоч і минуло вже два роки, наш колега той день пам’ятає до дрібниць.
На підльоті фронтове місто зустріло чорним димом і сірістю. На жаль, зараз так виглядають розбиті ворогом українські міста і села. Поки екіпаж підвозив медицину, БК і забирали поранених, він виконував вогневе завдання - знищував ворога.
«Туди летіли вночі, в окулярах, на гранично малій висоті та ще й погана видимість… це був важкий політ... Була думка - долетіти й результативно відстрілятися. Ми знали, для чого і куди летимо - все було продумано. Як назад повертались, вже відчували себе королями неба, бо виконали завдання. Коли ми повернулися на аеродром вильоту, то бортовий технік відкрив мені двері кабіни, дав воду, бачу - плаче. Він з 4-ї ранку чекав нас. Всі борти повернулися, а ми ні. На зворотному шляху нам не вистачало палива, тому дозаправлялися вже на нашій території», - говорить Євгеній.
Про свою улюблену роботу, ризиковані вильоти та потужний досвід розповідає скромно. Зізнається, що успіх польоту і його безпека залежить від командира повітряного судна.
«Я не вважаю себе героєм, який з мене герой. Герої – це хлопці на першій лінії в окопах, вони герої. А ми просто робимо свою роботу».
За заслуги перед Україною Євген Грушецький відзначений орденами Богдана Хмельницького II та III ступенів.
Департамент комунікації
Національної поліції України
